Побоїще на Акка Ларентія


7 січня 1978 відбулося Побоїще на площі Акка Ларентія - терористична атака італійських ультралівих на активістів правої партії, внаслідок якої загинуло двоє молодих хлопців, третій загинув у сутичках з поліцією ввечері того ж дня. Ця подія стала важливою частиною свинцевих сімдесятих.

На римській Via Acca Larentia розташовувалася штаб-квартира неофашистської партії «Італійський соціальний рух (ІСД). Увечері 7 січня 1978 року в партійному офісі знаходилися п'ятеро молодих активістів ІСД, які готувалися до партійного заходу (вуличного концерту) на площі Рісорджіменто. Близько половини сьомого вечора вони вийшли з приміщення і були обстріляні з автоматичної зброї.

19-річний студент Франко Бігонзетті загинув на місці. Вінченцо Сегнерово, Мауріціо Лупіно і Джузеппе Д'Аудіно замкнулися в штаб-квартирі. 18-річний студент Франческо Чаватта намагався вийти через запасний вихід, але отримав вогнепальне поранення в спину від якого невдовзі помер у машині швидкої допомоги.

Інформація про напад на штаб ІСД швидко поширилася по партійній організації. На місці подій зібралися партійні активісти, з'явилися кореспонденти. Прибув національний секретар ІСД Джорджіо Альмиранте.

Оскільки не всі журналісти співчували неофашистам виникли сутички, що переросли в побоїща на вулицях міста. У бійці брав участь лідер неофашистської молодіжної організації Джанфранко Фіні, майбутній засновник Національного альянсу і міністр закордонних справ Італії.

Виниклі заворушення призвели до втручання поліції. Неофашистські бойовики не відступили, а поліцейські в свою чергу відкрили вогонь з вогнепальної зброї. В результаті смертельне поранення отримав 20-річний активіст молодіжної організації ІСД, музикант-гітарист Стефано Рекйоні. Він помер у лікарні два дні потому.

Через кілька місяців покінчив із собою батько Франческо Чаватти.

Відповідальність за напад і обстріл взяло на себе лівацька терористичне угрупування Nuclei Armati per il Contropotere Territoriale - «Збройні осередки територіального опору». На одній з бензоколонок була виявлена аудіокасета з її заявою:

«Збройні осередки вдарили по чорних щурам, коли вони виходили на акт насильства. Список ще довгий. Фашистам гарантоване потурання в буржуазних в'язницях, але у них немає гарантій від пролетарського правосуддя.»

Проте розслідування злочину на Акка Ларентія зайшло в глухий кут. Учасників нападу не вдалося виявити. Тільки в 1988 році були арештовані бойовики ліворадикальної організації Lotta Continua - Маріо Скроцца, Фульвіо Турріні, Чезаре Кавалларі і Франческо де Мартес. Скроцца покінчив із собою у в'язниці, інші троє були виправдані за браком доказів. Даніела Дольче, що належала до тієї ж групи втікла до Накарагуа.

Таким чином, учасники нападу на штаб-квартиру ІСД не встановлені донині. Капітан карабінерів Едуардо Сіворі, який був відповідальний за загибель Рекьоні під час придушення заворушень не піддався ні кримінальному переслідуванню, ні дисциплінарним стягненням.

Пістолет-кулемет Skorpion, з якого був проведений обстріл, в 1988 виявився на одній з явок «Червоних бригад» в Мілані.

7 січня 1978 стало етапним кордоном свинцевих сімдесятих. Фактично безкарне вбивство трьох неофашистів сколихнуло ультраправу молодь. Сформувалася нова генерація неофашистських терористів, представлена насамперед Революційними збройними осередками (NAR). Її відмітними ознаками були емоційність та спонтанність дій і невизнання яких би то не було авторитетів (за винятком П'єрлуїджі Конкутеллі).

Вже 28 лютого 1978 бойовики NAR на чолі з Валеріо Фіораванті обстріляли групу комуністичної молоді на площі Сан-Джованні (один з комуністів був убитий). Теракти NAR тривали чотири роки, при цьому мішенями були не тільки комуністи, а й держава.

«Ми їх знали. З Франческо Чаваттою ми разом грали. Першою реакцією у мене і багатьох інших був шок - немов померла рідна людина. Ми зрозуміли, що не варто розраховувати на Альмиранте - він користував нас, але не захищав нас. Акка Ларентія стала нашим остаточним розривом з ІСД. Фашисти повстали проти поліції, проти тих, хто вбив Стефано Рекьоні. Фашисти стріляли в поліцейських. Це ознаменувало точку неповернення» - Франческо Мамбро

Потрійне вбивство на Акка Ларентія не викликало широкого резонансу у світі - на відміну, наприклад, від мадридського розстрілу на вулиці Аточа, що обурив світову громадськість роком раніше. Це пов'язано з тим, що жертви - молоді неофашисти не викликали співчуття лівої інтелігенції і впливових ЗМІ, що формували громадську думку (на відміну від іспанських лівих юристів, загиблих на Аточа). Проте в Італії цей день вважається важливою трагічною датою.

Вони були фашистами. Вони загинули, як фашисти. Як фашистів їх слід пам'ятати!

Franco Bigonzetti, Francesco Ciavatta, Stefano Recchioni - Presente!


Переглядів: 140 П'ятниця, 07 січня 2022 11:18


+38(098)913-79-52
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.