Крути - вічнопалаючий вогонь націоналістичного духу українців. Символ незламності та нескореності!
Минуло більше ста років з подій 1918 року, але досі на бійцях станції "Крути" висить стереотип про 300 босих, без належного озброєння та досвіду студентів, які трагічно загинули в ході бою та напередодні були покинуті своїми офіцерами (насправді, офіцери Богаєвський та Тимченко відправилися в Ніжин за допомогою до українізованого полку ім.Шевченка).
Під час поховань бійців порівняли з 300 спартанцями, тому це і закріпилося надалі, 300 спартанців – 300 студентів. Ці міфи посіли домінантне положення у спогадах про Крути. Їх спростовано у найдостовірнішому джерелі – збірці "За державність. Матеріали до історії війська українського", де описано спогади сотника УНР Аврекія Гончаренка. Він стверджував, що головнокомандувач українських військ Ю.Капкан призначив його керівником оборони Бахмача, а згодом і Крут. Також згадано, що українська сторона налічувала близько 500 вояків: чотири сотні 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького, Студентська сотня(115-130 чоловік) та 20 старшин. Число загиблих встановити точно ще не вдалося через розбіжності свідчень та фактів, але близько 70-100 осіб гідно полягли в бою. До останньої миті в повітрі на полі бою жевріла думка про непоборний дух української нації.
Після проголошення Центральною радою IV Універсалу, в якому зазначалася незалежність УНР, країна опинилася у фактичному стані війни з більшовицькою росією. Центральна Рада мала авторитет серед громадян на той час, військо влітку 1917 р. налічувало 300 тисяч, але вже до січня 1918 р. воно скоротилося до 15. Солдати були стомлені війною – це трагічні наслідки безглуздої демобілізації, проведеній в листопаді і на початку грудня 1917 р. Центральною Радою, яка стала на принципі добровільности в армії.
На початку січня 1918 року Червона армія під проводом Муравйова розпочала наступ на Україну, наші відділи змушені були відійти. Більшовики наближалися до Києва, тому всі основні війська були кинуті на противагу їм. За свідченнями одного з учасників бою через нестачу регулярного війська, на станцію Крути було надіслано Студентський курінь, який перебував ще на стадії формування.
За кілька сотень метрів від станції підрозділи українців зайняли свої позиції. Ліворуч розміщувалася студентська сотня, поділена на чотири чоти по 28-30 осіб. Три чоти залишилися на позиції, а одна залишилась у резерві. Праворуч від залізничного насипу розташовувалася перша, друга та третя юнацькі сотні 1-ї Української військової школи ім. Б.Хмельницького, близько 180 старшини та юнаків, а у резерві ще 60 юнкерів. Гончаренко згадує у своїх спогадах участь М. Семирозума в бою під Крутами дуже коротко і сухо: "Для охорони нашого лівого крила в напрямі на Чернігів, вислав я сотника Семирозума з четою юнаків".
29 січня 1918 року близько 10-ї години ранку на станцію прибули більшовики, перший удар на себе прийняли бійці, котрі сиділи у лівих позиціях, тобто – Студентський курінь.
Боротьба точилася 5 годин. За словами Гончаренка при відступі вони організовано забирали вбитих та поранених, а також зруйнували за собою залізничну колію, підтвердженням цього факту є праця М. Какуріна "Как сражалась революция", де згадано про зруйновану залізничну колію і міст відступаючими гайдамаками. Звичайно, кількість червоноармійців переважала українців, але дух та волю наших бійців не затьмарили б жодні хмари.
Дехто знецінює жертву, віддану під станцією Крути, кажучи, що цей бій був безрезультатним та зазнав тільки втрат. Наспраді – це не так. Серед більшовиків було близько 300 загиблих. Наступ на Київ вдалося призупинити на кілька днів. Моральний настрій ворога було підбито. Загарбники зустріли опір та відчули, що національної ідеї їм не здолати.
Крути - це не привід згадувати трагічний бій студентів, це привід пишатися гідними українцями!
Слава Героям Крут!
